Єлизавета Пушко-Цибуляк, перший віце-губернатор Луганщини

Мене вразив патріотизм людей, які, коли йшли бойові дії, залишалися на робочих місцях.

Перший віце-губернатор Луганщини – виходець із Чернівецької області, і у неї потужний професійний, як тепер кажуть, бекграунд: начальник головного фінуправління Чернівецької ОДА та заступник голови цієї самої ОДА. Коли в липні 2006-го вона там розпочинала роботу, область була на останньому місці в країні. Але вже за підсумками 2007-го за всіма рейтинговими показниками Буковина вийшла на перше місце. Кавалер ордена княгині Ольги; кандидат наук державного управління. За тематикою “Державний контроль на регіональному рівні: організаційний аспект” – саме те, чого потребує сьогодні країна.

У Сєверодонецьк Єлизавета Михайлівна прибула з посади начальника відділу бюджетного планування одного з міністерств. Проміняла столицю на практично прифронтове місто. Але перше моє питання було – чи має до її призначення якесь відношення її земляк – генерал Москаль.

– Абсолютно ніякого. Скажімо так. Інші високопоставлені особи державницької спрямованості, які мають для мене авторитет, просто запитали: “Є така потреба – підкріпити фінансово-економічним досвідом адміністрацію. Поїдеш?” – і я поїхала.

– І якою ви застали Луганську область? Я маю на увазі – з точки зору економіки. Як це – коли цілісний господарський комплекс території розірвано навпіл?

– Якщо перше враження було, що Луганщина, після всіх цих подій, перетворилася в аграрний регіон, то за три місяці перебування я, відвідавши вже з десяток підприємств, які працюють, – упевнилася (і ця впевненість підтверджується структурою наповнення бюджету), що ми сьогодні є далеко не аграрною областю. Незважаючи на те, що частина найбільших підприємств залишилася на непідконтрольній території, все одно ми зостаємося перспективним промисловим регіоном. Я глибоко переконана, по-перше, що має перспективу вугільна промисловість. Ми це, разом з Георгієм Борисовичем (Тукою, головою Луганської ОВЦА, – ред.), доводили до Міністерства енергетики. Сьогодні, до речі, вже є їхня відповідь, що навіть питання модернізації Сєверодонецької  ТЕЦ залишається актуальним. А неактуальною – консервація шахт.

По-друге, треба переходити на кластерну модель – це коли на певній території підприємства об’єднуються за відповідною спрямованостю. У даному випадку, в кластері повинні бути зосереджені видобуток, збагачення і використання продукції вугільної галузі. А це – робочі місця, соціальна спрямованість.

Наступне питання – забезпечити стабільне енергопостачання на ЛИНІКу (Лисичанській нафтовій інвестиційній компанії, – ред.) та “Азоті”. Вони мають шанси відновити роботу. ЛИНІК має в планах виробництво поліпропіленових труб… Я побувала на Картонно-тарному комбінаті в Рубіжному. Працює; продукція затребувана – комбінат має навіть іноземні замовлення. Якщо ж подивитися на сєверодонецький “Імпульс” – взагалі унікальне підприємство. Так, є проблема збуту на території України – внутрішня кооперація у нас відсутня. Перевага місцевому виробнику – це питання, яке треба піднімати в цілому по країні. Наприклад, такі підприємства, як “Мікрохім” і “Фарматекс” – практично єдині в Україні, де проводять відповідні дослідження медичних препаратів.

“Пролетар” у Лисичанську: скло в країні практично ніхто не виробляє. Ще необхідно залучити невеликі інвестиції – і воно стане здатним робити навіть поставки на експорт. І це я назвала далеко не всі підприємства, які сьогодні мають перспективи. Їх продукція є конкурентоспроможною. Її сьогодні треба позиціонувати, заявити про себе.

– Аграрний сектор…

– Його питома вага – менше половини, порівняно з промисловим. Але сьогодні треба допомагати аграріям знайти нові ринки збуту. Адже наша молочна продукція – вона сьогодні найкраща за якістю в країні. Ми шукаємо рішення, як поставляти її в нашу бюджетну сферу. Навіть представники західних областей виявили бажання закуповувати, для бюджетної сфери, знамениті у всій Україні тверді сири. Виявляється, їх везти на захід дешевше, і якість відповідна.

Тобто у нас економічна перспектива є. І ми плануємо десь у лютому в Києві, на рівні Торгово-промислової палати, запросити торговельні представництва, дипломатичний корпус, обласні державні адміністрації, щоб заявити про наші можливості. Є, наприклад, Богданівське родовище вугілля. На контрольованій нами території, під Старобільськом. Там є такі запаси, що варто сьогодні думати про великий кластер – відразу проектувати і видобуток, і збагачення, і подальшу реалізацію. І будівництво соціального житла. Сьогодні на непідконтрольній території шахти закриваються, а там – фахівці. Ми повинні створити для них робочі місця. А це – наповнення бюджету і можливості для соціального розвитку.

– Ви знайомі з напрацюваннями Луганської ОДА часів Олексія Данилова? Він ще у 2005-му збирався не тільки добувати вугілля на згаданому вами родовищі, але й виробляти з нього моторне паливо.

– Ну, якщо у вас є його координати, я скористаюся. Мене цікавлять будь-які документи стосовно цієї теми. Взагалі, світова практика свідчить, що навіть на тих територіях, де є конфлікти, якщо економіка обіцяє прибуток, – вона залишається інвестиційно привабливою для бізнесу. Бізнес враховує усі ризики і все одно вкладає кошти. У нас безліч таких можливостей – тваринницькі ферми: індики – зараз модна тема. Сади, переробка, оптові склади. Рибна галузь взагалі не розвинена, хоча в області дуже багато озер. Все це має перспективу, і про це треба заявити, щоб нас почули. У нас тут близько 250 тисяч переміщених осіб. За короткий термін житлом не забезпечиш, але якщо для них створити робочі місця, то і в місцевих бюджетах з’являться кошти, зокрема й на забезпечення соціальним житлом, і для працюючого не так гостро стоятиме ця проблема.

– Повертаючись до теми “розірваності” регіону. Ті залізничні колії, які залишилися ще з радянський часів, орієнтовані на північ, у Росію. Ними сьогодні неможливо перевозити те ж зерно, і тому продукція наших сільськогосподарських підприємств різко падає в ціні – порівняно з іншими областями.

– Будівництво доріг – одне з пріоритетних напрямків цього року. Одна з основних – автодорога на Куп’янськ. “Укрзалізниця” піднімала питання, скажу так, нестратегічне – про продовження пасажирського руху до Попасної. Та важливіше налагодити вантажне сполучення з територіями на захід від нас. Сьогодні є можливість виходу і на міжнародні гранти та кредити. Знайти фахівців, спроектувати. Це не буде зроблено миттєво, але все ж раніше, ніж налагодяться стосунки з Росією.

– Ви не так давно розповідали про параметри обласного бюджету, але у мене залишилися деякі питання щодо нього. Обсяг його доходів – трохи менше 2,5 млрд грн. Але це ж не тільки надходження з місцевих джерел?

– Так, трансферти з держбюджету заплановано в обсязі 2 мільярди і майже 60 мільйонів. Але в нас не забирають залишок з минулого року – 952 мільйони. Це і перевиконання місцевих бюджетів, і те, що накопичилося і неможливо було використовувати з об’єктивних причин.

– Вони не входять у ці 2,5 млрд – або 5,5 млрд зведеного бюджету всіх громад області?

– Ні, не входять. Загалом, якщо все порахувати, ці залишки – це ті цільові кошти, які ми повинні отримати. Ще 950 мільярдів – на фонд розвитку, тобто на капітальні видатки. Залишки з непідконтрольної території – це ще 850 мільйонів. Тобто, якщо додати ще цільові субвенції – зможемо отримати близько 8 мільярдів до зведеного бюджету області. Але це буде при уточненні у березні.

– У зведеному бюджеті зросла частка бюджетів міст і районів. З чим це пов’язано?

– З тим, що відбувається децентралізація. Наприклад, фінансування професійно-технічної освіти з цього року перекладено на місцеві бюджети. І так далі. Це умовна децентралізація – децентралізація бюджетних повноважень. Утім, міські бюджети значно виграли. Тому що акцизи на алкоголь, тютюнові вироби, нафтопродукти – вони, в основному, надходять у міські бюджети. І торік 80% бюджету розвитку формувалося на рівні міст. В області на нього не залишалося коштів.

– Але область може контролювати витрачання коштів у містах?

– Департамент фінансів обласної державної адміністрації проводить експертизу місцевих бюджетів. Тобто вони не можуть ділити бюджет за своїм хотінням. За розділами “охорона здоров’я”, “соціальний захист”, “освіта”, “культура”, “молодь”, “спорт” та інші вони повинні забезпечити фінансування на рівні загальнодержавних стандартів. Інші кошти, які у них залишаються, можуть бути направлені у Фонд розвитку – і тут уже місцеві ради самостійно вирішують: провести їм фізкультурний захід, фестиваль чи відремонтувати лікарню, дорогу, школу.

Крім того, ми будемо ініціювати проекти спільного використання бюджету розвитку з містами і районами. Розповідати, що ось ми даємо кошти з обласного Фонду розвитку (у нас тут буде більше мільярда державних коштів) на такі-от соціальні об’єкти, на такі-то дороги – щоб вони розуміли, що повинні дати й свої “п’ять копійок” з міського бюджету або, там, із сільського, щоб робити це разом. Тоді й контроль буде ефективним. До того ж, ми поставили вимогу, щоб роботи приймалися комісійно. Не тільки замовник – УКБ, не тільки технічний контроль, але й місцеві депутати, представники громадськості тощо.

– Ну, а якщо відволіктися від економіки – що для вас стало тут несподіванкою?

– Мабуть, це все з останніми подіями пов’язано, але тут практично не розвинений туризм, рекреації. Хоча є прекрасні місця: озера, ліси… Немає місць відпочинку. А це інвестиційно приваблива галузь. На жаль, туристи сьогодні сюди не їдуть – тільки волонтери. Можна говорити, волонтерський туризм заснований.

Потрібне позиціонування. Є, скажімо Старобільськ з його унікальним монастирем. Ті ж Біловодськ, Кремінна. Навіть наявність блокпостів і всієї військової інфраструктури для певних категорій може бути туристично привабливою. Навіть відвідування шахт може сприйматися людьми як екстремальний туризм. Відчуття ризику бадьорить. Я була в шахті, правда, не тут – у Павлограді на Дніпропетровщині. Це дуже цікаво, і навіть шахти, що вичерпали свій ресурс, – їх варто не закривати, а використовувати для туристичного відвідування і на цьому заробляти. Якби ще до цього додати місцеві легенди – адже не можуть такі глибокі рудники не мати власних духів, домових…

А ще мене вразили пейзажі. Я бувала за кордоном, була майже у всіх областях України, крім Луганської. І в мене було в уяві: терикони і… степ. А коли їхала поїздом, побачила ліс, і річку. Я була шокована.

– Степ теж дуже гарний…

– Звичайно, все має свою красу, але я очікувала побачити тільки степ. А виявляється, природа тут більш… багатогранна.

Також хотіла б сказати – мене ще вразило, що люди – більш позитивні. Доброзичливі. Чіткі, прямолінійні. Такі, як це сказати, загартовані. Зі своєю позицією. Відповідальні. Мене здивував патріотизм людей, які, коли йшли бойові дії, залишалися на робочих місцях. Більшість не виїхали, не кинули свої підприємства. Ось і на вагоноремонтному заводі була в Попасній – а там же практично передова, видно, де снаряди падали. На тому ж “Пролетарії” і на заводі нестандартного хімічного обладнання. Кажуть: “Ні, не зупинялися ні на день, не було простоїв”.

Тепер слід налагодити зв’язок між суспільством, бізнесом і владою, у тому числі й місцевим самоврядуванням. Якщо зможемо вибудувати постійний нормальний діалог між цими сторонами трикутника – тоді цей край має перспективи.

– Які питання на цій посаді вважаєте першочерговими?

– Надати допомогу на придбання житла. Крім знаменитої дев’ятиповерхівки в Лисичанську у нас майже п’ятсот приватних будинків зруйновані. Ось концептуально першочергове завдання. Ми знайдемо резерви, узгодимо з Кабінетом Міністрів алгоритм, як виплачувати цю компенсацію – вже досвід буде опрацьований лисичанський.

Друге питання: ми сьогодні пропрацьовуємо з депутатами механізм виплати компенсацій за заподіяну шкоду. Бюджет розвитку дасть нам можливість максимально відновити соціальну інфраструктуру. А от компенсувати втрати приватному секторові, аграріям – це проблемний напрямок. Будемо працювати. І, звичайно, – я вже озвучувала – розробка тих економічних інвестиційних проектів, кластерної спрямованості. Щоб забезпечувати і житло внутрішньо переміщеним особам, і робочі місця, і наповнення бюджету. Я вважаю, це дуже важливо – саме комплексне вирішення проблеми. Були там якісь разові гуманітарні допомоги продуктами або матеріальними цінностями, але важливіше створити людям економічні умови, щоб вони могли повноцінно адаптуватися, жити і розвивати цю територію.

Зрозуміло, будемо домагатися в держави преференцій хоча б на ввезення сюди матеріалів, обладнання – щоб зацікавити інвесторів. Готуємо законопроект, яким буде введено тут вільну економічну зону або територію пріоритетного розвитку.

І ще пріоритетна для нас медицина, з огляду на те, що у нас третинний рівень спеціалізованої медичної допомоги, високоякісне діагностичне обладнання – все залишилося на непідконтрольної території. Сьогодні потрібно все це оновлювати. Губернатор доручив придбати нові рентгенівські апарати в усіх районах; думаємо – може за грантами, або за спільні кошти бюджетів різних рівнів купити навіть МРТ. І оновити центр штучної нирки…

Багато чого треба зробити, і ми бачимо, що для цього в нас є можливості.

Джерело: ukrinform.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *