Про повій та Тимошенко

Ще трохи і кількість антикорупціонерів в Україні сягатиме щонайменше половини всього населення. За туманом нічого не видно…  У 2009 році в Аналітичному звіті за результатами діяльності коаліції громадських організацій з моніторингу використання державних субвенцій на місцевому рівні” я з Ігорем Марковим та Богданом Малиняком вказували на хаос з використанням коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Саме цей хаос від тодішнього Камбіну на чолі з ЮВТ та централізована зверху-вниз система бюджетних відносин лежали в основі формування “вузьких місць”, котрі породжують корупцією…  Тому недавнє долучення ж до “антикорупційного руху” Юлії Володимирівни, котра якраз і очолювала Кабмін, мені нагадує заклики повії-далекобійниці до студенток не ходити в церкву в шортах.

Але цей запис не про ЮВТ… У Мюнхені Петро Порошенко вчергове сказав про своє намагання вибудувати в країні антикорупційну систему. Не хочеться самообману. Судова конституційна реформа , попри сподівання , корупцію не поборе. В Україні реформи міфологізуються, а про реальні причини ситуації мало говорять публічно. Як на мене, то найкраще ситуацію описав філософ і правозахисник Микола Козирєв. Вашій увазі переклад українською його допису “Коррупция как миф”. Шкода , що цього тексту не прочитають учасники антикорупційних закликів…

Ні ПОП, ні ЮВТ, ні решту предстаників політсил і громорганізацій…. Але цей текст я надсилатиму якомого ширшому колу осіб…

Загальний ентузіазм “боротьби з корупцією” вже остогид! Це вже нагадує давню боротьбу з “ворогами народу”. Мотивація та ж: відволікання уваги суспільства від провальних результатів управління країною. Йде неминуча внутрішньокланова боротьба, яка міфологізує реальність – об’єктивні процеси в економіці штучно переводяться в суб’єктивну сферу моралі і психології.
І тоді причина корупції шукається не в структурі економічного обміну і трудових відносин, які визначають спосіб отримання і привласнення багатства, а в нечистоплотному нахилі чиновників красти бюджет і брати хабарі. Тоді економіку змінювати (реформувати) не треба, досить ловити паскудну ваду аморальних “хабарників”. Так і відбувається.
Наша “корупція” неминуча, тому що закономірна. Так уже влаштовано господарство країни, що ми фактично живемо не в 21, а в 19 столітті. А то і раніше. У ОРДІЛО вже точно при племінному ладі. І тому наша “корупція” – це з економічної точки зору природний (в сенсі неминучий, тому що менш витратний) спосіб «вирішити питання», щоб отримати дохід з активів. Загляньте в історичне минуле – так завжди і було.
Якщо у вас основний ресурс життя – убитий на спільному полюванні мамонт або бізон, ви неминуче живете не у багатоповерхівці, а в печері або вігвамі родового племені, і у вас вождь біля багаття розподіляє м’ясо рівномірно між членами племені (обмін в формі дарунка), не забуваючи для себе і своїх наложниць відкладати жирніші шматки. А чаклун всіх переконує, що такий порядок угодний вищим силам. Можна, звичайно, вважати, що це корупція, але тоді про це якось не здогадувалися. Навпаки, всі хотіли бути ближче до вождя. Їсти-то хочеться всім !
Якщо у вас основний продуктивний ресурс – земля, тоді у вас феодалізм, працю кріпаків стимулюють прочуханкою на стайні, а обмін зводиться до вилучення ренти шляхом надексплуатації праці і перерозподілу ресурсів через верховну централізовану владу в інтересах головного феодала і бояр-олігархів. Тоді верховний владика і його бояри добре і тепло влаштовуються на вершині “вертикалі влади”, головна робота яких – розподіляти, перерозподіляти, дарувати, віднімати, жалувати, карати і милувати. Тут вже за правилом: “Хочеш жити – вмій крутитись”. Головний інтерес – привілей доступу замість права володіння. А попи всіх переконують, що така система влади і розподілу від Бога.
Якщо ж у вас ресурси розподіляються не вертикально в інтересах кланів, а горизонтально по мережах ціноутворюючих ринків і до обміну причетні не обрані і наближені до царя-феодала, а більшість здорового, грамотного населення, у вас нарешті з’являється правове регулювання всіх відносин і права людини як гарантія рівного доступу. Доступу до соціальних благ – активам в економіці, політиці, культурі. І з’являється “справжня” корупція – не як спосіб капіталізації ресурсів (це забезпечує ринок), а як виняток з правильного, по-ринковому, організованого господарства. Слабка людина! І тут вже корупціонерів ловлять журналісти, а не в парламенті. І тут вже не попи, а політологи-ідеологи переконують народ, яка партія більше його любить.
Але до такого історичного етапу і такої корупції нам ще дожити треба. У нас поки що СИСТЕМА, яку правильніше називати неофеодалізм.
Важливо розуміти: реформи – це перехід від системи закритого доступу до системи відкритого доступу; від системної, інституційної корупції – до несистемної. Від олігархічної політекономії і диктатури чиновників до ринкового обміну, верховенству права та демократії.
Люстрацією чиновників такий перехід не досягається. Вона може тільки доповнювати реформи інститутів власності та обміну.”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *